Цікава тенденція спостерігається – літом 2010
я думав про те, як було б круто поїхати в Прагу. Дивно, але через рік я там
побував. Минулої зими думав над тим, щоб поїхати до моря не тоді, коли воно не
тепле і багатолюдне, а коли тихо, спокійно, по-своєму душевно.. Результат - на 23 лютого я взяв білет до Одеси.
Сонячне проміння, але крізь зиму із запахом
весни в лютому. Важкі хмари, але із відчуттям легкості приходу тепла. Тиша, але
із голосом чайок. Одинокість моря, але присутність в кожному, хто біля нього.
Дивне відчуття, коли воно перед тобою, але
тримає все в собі.
Кайф, коли зранку йдеш, щоб просто послухати
шум моря, а протягом дня слухаєш про світлі відчуття улюбленої справи, про
історії людей, які не просто існують, а живуть і радіють кожному дню, бачать
сенс.. йдучи по місту аналізуєш почуте і обдумуєш цінності, швидкоплинність і
рівновагу себе із бажанням допомогти іншим..
Нижче фотографії із мк Сергія Сараханова і Одеса,
яка чимось таки стає добре знайомою :)
 |
| Саша Мєл, який є приємно дивним, простим, відкритим, хоча водночас є якась закономірна закритість, яка не викликає бажання знати потаємне, бо воно тільки для тієї людини, що носить те потаємне при собі. |
 |
Катя Молчанова – світла людинка, яка вміє
говорити очима, коли уста мовчать. Думаю, літом розкажу про її більше як
буквами, так і фотографіями )
|
