city of the sea

Цікава тенденція спостерігається – літом 2010 я думав про те, як було б круто поїхати в Прагу. Дивно, але через рік я там побував. Минулої зими думав над тим, щоб поїхати до моря не тоді, коли воно не тепле і багатолюдне, а коли тихо, спокійно, по-своєму душевно.. Результат - на 23 лютого я взяв білет до Одеси.

Сонячне проміння, але крізь зиму із запахом весни в лютому. Важкі хмари, але із відчуттям легкості приходу тепла. Тиша, але із голосом чайок. Одинокість моря, але присутність в кожному, хто біля нього.

Дивне відчуття, коли воно перед тобою, але тримає все в собі.

Кайф, коли зранку йдеш, щоб просто послухати шум моря, а протягом дня слухаєш про світлі відчуття улюбленої справи, про історії людей, які не просто існують, а живуть і радіють кожному дню, бачать сенс.. йдучи по місту аналізуєш почуте і обдумуєш цінності, швидкоплинність і рівновагу себе із бажанням допомогти іншим..

Нижче фотографії із мк Сергія Сараханова і Одеса, яка чимось таки стає добре знайомою :)

Саша Мєл, який є приємно дивним, простим, відкритим, хоча водночас є якась закономірна закритість, яка не викликає бажання знати потаємне, бо воно тільки для тієї людини, що носить те потаємне при собі.

Катя Молчанова – світла людинка, яка вміє говорити очима, коли уста мовчать. Думаю, літом розкажу про її більше як буквами, так і фотографіями  )

П.с. дякую Ігорю Коровіну за студію, в якій почуваєш себе як вдома і за прості вечірні розмови, в яких розбираєшся в собі і у фотографії.